 Віктор ВІКАРЧУК благодійник і меценат: |
 Вікарчук Віктор Євгенович, народився 12 березня 1969 року у м.Красилів Хмельницької області.У 1989 р. з відзнакою закінчив Хмельницький електро-механічний технікум. Пройшов строкову військову службу. Навчався в Міжнародній Академії управління персоналом. З 2005 р. навчається в Національній Академії державного управління при Президентові України на факультеті вищих керівних кадрів. З 1993 р. займався підприємницькою діяльністю, у Хмельницькому створив і керував ТОВ «Браво», спортивно-оздоровчим комплексом «СВ». У квітні 2005 р. призначений на посаду голови Красилівської районної державної адміністрації. Займає активну громадянську позицію. У 1999 та 2002 р.р. отримував звання «Людина року» міста Хмельницького – в номінаціях «Меценат року» та «За ініціативність», у 2005 р. – в номінації «Благодійник». Став переможцем акції «Народний бренд 2006» в номінації «Кращий у Хмельницькому меценат». Віктору Вікарчуку присвоєно звання полковника Українського козацтва та обрано отаманом Красилівського району. Віктор Євгенович співпрацює з Американським Центром реабілітації дітей з опіковими травмами – організував лікування Насті Овчар (м.Харків) та Володі Розізнаного (м.Красилів). З 1998 року надає допомогу Хмельницькому Будинку маляти «Берізка»; разом з Хмельницькою міською Радою жінок бере участь в організації і проведенні благодійних заходів, ініційованих Спілкою опікування дітьми-сиротами та інвалідами. У 2005 р. заснував і очолив благодійний фонд «Вікторія». В.Вікарчук фінансував видання чотирьох поетичних збірок подолянина М.Коломійця. Постійно сприяє творчому зростанню молодих хмельницьких співаків, зокрема йдеться про Т.Порчик-Брянцеву та юного В.Панкратова. Особливо активно Віктор Вікарчук підтримує усі починання, які стосуються розвитку спорту, в першу чергу – дитячого, та популяризації здорового способу життя. Починаючи з 2000-го року, В.Вікарчук , як голова федерації більярдного спорту Хмельницького, організовує і фінансує усі більярдні турніри міста. За заслуги у відродженні духовності в Україні та утвердження Помісної Української Православної Церкви Віктора Вікарчука нагороджено Орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого Ш-го ступеня. |
| Віктор Вікарчук "загубився"? Про нашого земляка, який врятував маленьку харківчанку Настю Овчар, усі уже майже забули Людська доброта та чуйність - речі, про які дуже швидко забувають. Натомість, коли усе закінчується щасливим "хепп-ендом", знаходяться сотні тих, які хочуть погрітися у променях слави.  Так сталося і у випадку із рятуванням Насті Овчар. Сьогодні Настя уже повернулася в Україну. Жива... Їй, щоправда, ще потрібен якийсь час на реабілітацію, але головне - її вдалося врятувати. Але ж могло бути зовсім по-іншому... Забутий "герой" Звісно, у цій історії багато героїв - і сам Президент та його дружина Катерина Ющенко, і омбудсман Ніна Карпачова, і українські лікарі, які боролися за життя Насті, і бізнесмен сірійського походження Харіс Юссеф, і ще один наш земляк, колишній хмельничанин, який уже кілька років мешкає у Каліфорнії Сергій Самборський, і, звісно, Віктор Вікарчук. Не будемо сьогодні говорити, хто зробив для Насті найбільше - усі спрацювали так, що дівчинка залишилася живою. Але нині, майже рік по тому, звичайні хмельничани, переглядаючи чергові новини, в яких згадується Настя Овчар та її благодійники, не перестають запитувати себе: "А чому ж ніхто ні словом не згадає Вікарчука? Забули чи просто вирішили - та хто він, врешті-решт, такий, аби про нього знову говорити?" Нещодавно у Хмельницькому була Юля Тимошенко. Місцеві журналісти не проминули запитати, як вона, лідерка БЮТ, на чиїх біг-бордах красується напис: "Де ж справедливість?", ставиться до цієї несправедливості - чоловік, який до речі є її однопартійцем, допомагав не менше за інших вижити маленькій Насті, а про нього нині й не згадують? Більше того - навіть "батьківщинівці" не використовують можливості показати, що у них в партії є такі люди. Виявилося, леді Ю справді не знала, що серед її партійців - Віктор Вікарчук, той самий, який рятував Настю. Тому дала доручення Олександру Буджераку, керівнику виборчого штабу БЮТ у Хмельницькій області, знайти "цю людину і дати йому можливість виступити із заявою". Щоправда, ніякої заяви Вікарчук досі не зробив, тому що його так і "не знайшли"... "Я щодня молився, аби вона вижила" Сам Віктор Вікарчук рідко коли згадує історію з Настею Овчар. Бо вважає, що зробив те, що зробила б кожна нормальна людина у такій ситуації. "Я робив усе тоді на автоматі - боровся з бюрократичною системою, лаявся з лікарями, просив допомоги в американському консульстві. Просто поставив перед собою завдання, що мушу врятувати цю дитину. Тим паче, що я міг це насправді зробити. І лише тоді, коли літак з Настею уже злетів у повітря, дорогою до Хмельницького мені стало по-справжньому погано. Я розумів, що якщо Настя не виживе там, в Америці, мені цього тут не пробачать. Увесь той місяць, коли дівчинка була у бостонській клініці, я щодня молився, аби вона видужала", - згадує нині Віктор Вікарчук. Пам'ятаю, колись на каверзне запитання журналістів про те, що він зробив собі на Насті Овчар гарний піар, Вікарчук відповів: "Дай Бог кожному хоч раз у житті зробити подібний піар". А згодом запитав уже самих журналістів: "Якби ви були на сто відсотків упевнені в тому, що можете врятувати дитину, ви б могли сидіти, склавши руки?" Крихітка на мільйон доларів Нагадаємо, що Настя Овчар дістала 80% опіків, виносячи маленьку сестричку із хати, яка була у полум'ї. Дівчатка самі залишилися вдома, коли мати відлучилася на якийсь час у справах. Настя вирішила підкинути пічку. Іскорка впала їй на синтетичну сукенку, яка зайнялася. Потім почало горіти усе навкруги... Спочатку маленьку героїню візвезли до харківського опікового центру. Там вона пробула до неділі. Далі - київський опіковий центр. Лікарі виносять вердикт - потрібно нарощувати шкіру, чого в Україні не роблять. У дівчинки є два шляхи: або її лікують за кордоном, або вона не виживе. Віктор Вікарчук вперше дізнався про Настю з новин. У суботу ввечері по "1+1" показали репортаж із Харківського опікового центру. Нещодавно Вікарчук уже допомагав у подібній ситуації - рятував 2-річного хлопчика з Красилова, який теж отримав великі опіки. Тому він одразу телефонує на телеканал, дізнається телефон власного кореспондента "1+1" у Харкові і через нього виходить на харківську клініку, де лікують Настю. Від лікарів дізнається про стан дівчинки та ступінь опіків, які вона дістала. Далі - дзвінок до товариша у Модесто Сергія Самборського, якому нагадує, що за океаном є лікар, який обіцяв Вікарчуку під час його відвідування Америки, не відмовити у проханні допомоги. Сергій Самборський отримує попереднє погодження від лікаря бостонської клініки, що вони готові прийняти на лікування маленьку українку, але потрібна історія хвороби та фото дівчинки. У неділю Віктор Вікарчук відправляє до Харкова свою працівницю Ірину Павловську. Але поки та готується до відїзду, головний лікар харківського опікового центру зв'язується із Вікарчуком і повідомляє, що Настю перевозять до Києва. Пані Ірина їде до Києва. У понеділок вранці вона зустрічається з головним лікарем опікового центру та завідуючим відділення, де лежить Настя, передає їм інформацію - є попереднє погодження від американських лікарів, що вони готові прийняти дівчинку. Але... Стає відомо, що міністр охорони здоров'я взяв питання рятування Насті під свій контроль і заборонив надавати будь-яку інформацію щодо її стану "стороннім людям". Вікарчук зв'язується із харківськими лікарями, які електронкою відправляють до Бостона історію хвороби та фото Насті. Уже в понеділок з Бостона приходить відповідь - Настю готові прийняти. Лікування обійдеться приблизно у мільйон доларів, але американці готові це оплатити. Але у Києві інформація про можливо єдиний шанс дівчинки на виживання вперто не сприймається чиновниками від міністерства. Вони ведуть свої переговори... У вівторок ввечері керуюча справами хмельницького міськвиконкому Людмила Черевченко починає відсилати електронною поштою листи з інформацією про те, що Настю Овчар можна врятувати, відправивши її до Америки, яка уже погодилася прийняти дівчинку, на усі відомі адреси - Президенту, його дружині, Ніні Карпачовій тощо. А Вікарчук в середу приїздить до Києва. З Америки йому телефонують, хвилюються, чому ж не везуть дівчинку, кажуть: "Терміново везіть, їй залишилося жити 2-3 дні не більше". Вікарчук, який уже бачить усю силу бюрократичної машини, викручується: "Шукаємо літак, немає прямого до Бостона". Американці готові прийняти дівчинку в будь-якій точці США - вони вишлють за нею свій літак. У той час Міністерство охорони здоров'я веде переговори з Німеччиною. Канцлер Йошка Фішер каже, що їхні лікарі готові взятися за лікування, але воно коштуватиме 250 тисяч євро з передоплатою, а далі, якщо дівчинка виживе, доведеться заплатити ще майже стільки ж. В Україні таких грошей немає. Міністерство шукає клініку чомусь в Ізраїлі, уже маючи інформацію, що дівчинку чекають в Америці. Віктор Вікарчук починає нервувати. Телеканали подають новини за новиною про стан дівчинки і про її американську надію. Люди шоковані - чому дівчинку не відправляють до Америки, чекають поки вона вмре? Лікарі в середу увечері роблять висновок: "Дівчинка перельоту до Америки не витримає". Хоча у кулуарах говорять: стан Насті стабільно важкий, Америка - її остання надія. Вікарчук розуміє, що Настя, хоч це і ризиковано, може летіти в Америку, а значить - має шанс вижити. У той час Вікарчук просить начальника харківського паспортного столу зробити закордонні паспорти Насті та її мамі. Фотографію Насті у паспорт доводиться вклеювати ту, де вона лежить з трубками від апарату штучного дихання Службовець робить усе можливе. Паспорти передають потягом. У четвер зранку пан Віктор, за сприяння Сергія Самборського, потрапляє до американського консульства. Там готові допомогти і дозволяють Насті, її мамі та двом лікарям, які їх супроводжуватимуть, їхати до Америки. Тоді ж у консульство телефонує Ніна Карпачова, яка ще в середу ввечері розмовляла із Вікарчуком і пообіцяла свою допомогу. Вона повідомляє, що була у Насті в клініці і зараз йде до Президента просити допомогти із літаком. Уже об одинадцятій годині Ніна Карпачова зателефонувала і повідомила: "Літак буде готовий на 16.00. Настя може летіти". 
Віктор Вікарчук не проводжав Настю на летовище. Тоді уже було кому цим займатися - приїхали і Ніна Карпачова, і Катерина Ющенко, і народні депутати.
|